😐

Як правильно карати дітей

Автор тексту: Аліна Мірошникова

Які санкції до неслухняної дитини варто застосовувати та чи варто взагалі? Де та межа, за якою виховання переходить у помсту чи насолоду владою? Як не можна карати? Про це — дитячий та сімейний психолог, гештальт-терапевт Юлія Присяжнюк.

Покарання чи помста?

Cпочатку з’ясуйте для себе — чого домагаєтесь покаранням. Здається, питання просте — не допустити повторення небажаної поведінки. Але дуже часто те, що ми вважаємо покаранням, насправді — помста.

Якщо ви думаєте: «Хай інші діти бачать, що проступок братика/сестрички не залишився без покарання». Або ж: «Він так сильно вдарив хлопчика, нехай сам відчує, що це таке». І ще: «Кричав, що ненавидить мене? Добре, зараз він отримає «погану маму». Усе це — не про покарання.

Бажання помсти виникає значно частіше, ніж ми можемо собі зізнатися. Діти іноді доводять до сказу. У цей момент хочеться задовольнити обурення і завдати шкоди винуватцю нашого дискомфорту. У самій думці нічого жахливого немає. Але чи варто діяти?

Якщо батьків у момент розчулення чи радості спитати, чи хотіли б вони час від часу мститися дитині, навряд чи хтось відповість ствердно. А до виховання це взагалі немає ніякого відношення. Тож дорослий має управляти гнівом і нічого не вирішувати під його впливом.

Покарання з виховною метою — це коли ви думаєте про вплив на саму дитину, а не про себе чи інших учасників ситуації.

Від непокори — до критичного мислення

Небажана поведінка — це порушення певних правил чи непокора батьківським наказам? Правил мають дотримуватися всі, включаючи батьків. У таких настанов є логічні пояснення, хоча не завжди зрозумілі для дитини.

10 заборонених висловів, які батьки все одно кажуть дітям

Наказ же — це «тому що я так сказав», «я вирішила, бо я мати», «роби, як кажуть, бо ти живеш під нашим дахом». Часто це рішення зручне лише для батьків. Наприклад, «їж, що дають» (бо готувати інше немає часу), «ці туфлі не тиснуть, потерпи» (бо дорогі та красиві, шкода міняти).

Звичка постійно порушувати правила не дасть змоги дитині адаптуватися в соціумі. А ось чи непокора — це погано? Відповідь залежить від цінностей у родині та від того, як розпоряджатися батьківською владою.

Є батьки, які понад усе хочуть виховати слухняну дитину. Одне з пояснень: у небезпечній ситуації, коли немає часу на довгі пояснення, якщо дитина слухається наказів без запитань, немов солдат, її легше захистити.

Утім, варто усвідомлювати: так не розвинути в дитині компетенцію, яку вчені вважають чи не найважливішою для сучасної людини — критичне мислення.

Якщо в сім років дитина не має шансу відстояти власну думку, у підлітковому віці вона підтакуватиме комусь з однолітків-лідерів замість того, щоб шукати свою позицію. Якщо такого результату ви не бажаєте, забороніть собі карати дитину за непокору.

Проте є різниця між небажанням виконувати накази без пояснень та протестною поведінкою, коли дитина не вміє підкорятися навіть правилам гри.

👉

Якщо у вас маленький лідер

Буває, у дитини вже змалечку помітні лідерські якості. Адже це багато в чому залежить від типу нервової системи. Вона хоче керувати батьками, нав’язує свої правила, усе хоче переробити по-своєму. Таких дітей особливо важливо не зламати.

Як виховати справжнього принца

Із маленьким лідером доведеться домовлятися, пояснювати свої рішення, поважати його бажання та думки, але не йти на поводі. Тобто не робити того, що шкодить інтересам інших, приміром, мами і тата.

Це як у спорті: якщо дитина здатна до більших навантажень, варто їх вводити, але поступово та обережно. Навантаженням тут буде звичка думати про інших, відповідальність за вчинки.

Якщо дитина в п’ять років кричить: «Так нечесно!» та вказує, що кому робити, вона вже в змозі замислитись, як зробити «чесно» для всіх членів родини.

Наприклад: «Ти хочеш у розважальний центр, але сестричка захворіла і не може йти. Як зробити, щоб і тобі, і їй було добре?» І якщо відповіддю буде: «Лишаємося вдома, але потім сходимо двічі», треба виконати цю домовленість, інакше дитина втратить бажання шукати компроміс.

Чому шкодить виховання без покарань

Покарання — це частина реалій, де в батьків є влада над дитиною. У купі з обов’язками та відповідальністю. Але влада підсвідомо тішить людей, котрі не мали іншого шансу «покерувати».